Iryna Tsebermanovs’ka
Росію, навіщо ти вбиваєш моє покоління?
У Дніпрі біля моргу Мечки прощалися з бійцями УДА Олександром Зубченком, позивний «Запал» та Віктором Зельмановичем («Зеля»).
Один народився у 1990 році, а інший у 1992-му.
Обидва воювали у складі Окремої тактичної групи «Волинь», обидва були молодими хлопцями, обидва загинули під час виконання бойового завдання у Мар’їнці 10 грудня. Але одному під час прощання відкрили обличчя, а іншому – ні.
«Вони підірвалися на розтяжці. Це була протипіхотна міна. На жаль, хлопці не мали жодних шансів залишитися живими.
Із «Запалом» та «Зелею» я познайомився у 2017 році. Це були відважні, патріотичні, справедливі та сором’язливі хлопці», – розповів госпітальєр з позивним «Кум».
Олександр Зубченко народився у місті Миргороді на Полтавщині. Йому було 27. Віктор Зельманович молодший за свого побратима на два роки. Він із селища Доманівка Миколаївської області. Олександр Зубченко стріляв з РПГ і вмів ремонтувати машини. А ось Віктору Зельмановичу отримати свої водійські права не судилося.
«Зеля» мав їхати додому, щоб забирати їх 15 грудня, – каже боєць УДА, друг «Юра». – До нас приїздили волонтери і хотіли його 8 грудня забрати з собою і відвезти на Миколаїщину. Але «Зеля» відмовився, вирішив добути до кінця ротації на передовій. Цей вибір став для нього фатальним», – розповів доброволець.
Олександра Зубченка та Віктора Зельмановича бійці УДА пам’ятатимуть як хоробрих воїнів і надійних побратимів.
У літку цього року «Зеля» отримав поранення і після лікування повернувся на передову.
«30 серпня на нашу групу напала ворожа ДРГ, – говорить боєць з позивним «Толстий». – У цей день ми будували бліндаж, однак роботу перервав вибух – і один з наших побратимів загинув.
Ми сподівалися його врятувати, але мені під ноги впала міна. «Зеля» не злякався, а допоміг мені перетягнути ногу, хоча й сам отримав поранення. Мене відправили в Дніпро у лікарню імені Мечникова, а його до Миколаєва. Лікарі «Зелі» витягнули осколки, потім він пробув близько місяця вдома і повернувся на передову.
Він дуже любив своїх побратимів. «Зеля» планував підписати контракт із ЗСУ та піти до лав 28-ї бригади.
Однак все ж таки передумав і вирішив залишитися в УДА. «Зеля» був молодим відчайдухом. Пам’ятаю, як він у мене на очах фактично вперше стріляв з автомату. Він серйозно ставився до виконання бойових завдань і все робив як треба. На «Зелю» можна було покластися. Якби відбувалися серйозні бойові дії, він би не злякався, а стояв до кінця, – згадав «Толстий».
Після прощання, з подвір’я біля моргу лікарні Мечникова виїхали два автомобілі з написом «вантаж 200». Вони повезли загиблих Героїв додому.
