Прірва, яка розділяє людей, причетних до війни і таких, що збайдужіли, стає все глибшою и ширшою.
Пише http://kozaks.co.ua
Тут, у мирних містах, кажуть, що то все відмивання грошей і ні до чого не веде, і скільки вже можна, і є багато інших проблем і взагалі всі повально пацифісти. Легко бути пацифістом у Львові, скажу я вам. Люди ці багато в чому праві, бо кінця-краю, направду, не дуже видно, навіть військовим.
Вони теж втомилися, і в них теж є інші справи, окрім як сидіти в тих ВОПах. Вони теж хочуть їздити по фестивалях, відкривати свій бізнес, поїхати з жінкою закордон, колядувати з дітьми на Різдво. Але не можуть, бо відповідальні за те, щоб та новоросійська пухлина не дай Бог не поповзла далі. Лікувати її хлопцям не можна, нагадую, бо в нас перемир’я ж. Але та варта, на якій вони щодня стоять, справа зовсім не легка і не безпечна.
У кожного, звісно, свій особистий мотив. Хтось з Луганську і в нього забрали дім, хтось професійний військовий, а хтось просто виконує громадянський обов’язок . Які б не були ті мотиви, вони там, серед полів, в окопах, під обстрілами, охороняють територію держави, у якій ми з вами живемо. Мужньо, гордо, благородно, і, що найпрекрасніше, з почуттям гумору, несуть ту варту. Бо знають, що без них – ніяк. Підуть наші – прийдуть сєпари. Прийдуть сєпари – принесуть таке беззаконня, що нам тут і не снилося.
Звісно, нашим військовим платять зарплати, годують і одягають, але життя чи, наприклад, ногу, не видадуть у разі втрати. Вони – Герої нашої сучасності, які так само хочуть жити, як ми, просто не панікують, коли біля них свистять кулі і розриваються ВОГи.